Тема 4

17 Февраль 2014



Міністерство охорони здоров’я України

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Кафедра медицини катастроф та безпеки життєдіяльності

Методичні матеріали для практичного заняття

для студентів 5-го курсу медичного факультету

з дисципліни «Екстрена та невідкладна медична допомога»

Тема №4 : «Порядок надання невідкладної медичної допомоги постраждалим та хворим на догоспітальному етапі. Вторинне обстеження

Автори-укладачі: доц.М.В.Матвійчук, проф.В.С.Тарасюк, доц.Н.Д.Корольова, Н.В.Кривецька, В.М.Кульчиковський, С.Л.Малик, В.В.Поляруш, к.м.н.С.О.Петрук, В.М.Подолян, Т.М.Подолян

Вінниця – 2013

Тема:№4 Порядок надання невідкладної медичної допомоги постраждалим та хворим на до госпітальному етапі. Вторинне обстеження.

Кількість академічних годин – 4

Вид проведення заняття – практичне заняття.

Місце проведення заняття – клас кафедри.

Мета заняття:

Навчальна мета:

4.1.1. Загальна поглиблення і закріплення студентами теоретичних знань та практичних умінь, необхідних при наданні невідкладної допомоги в екстремальній ситуації.

4.1.2. Конкретна навчитися розпізнавати невідкладні стани у роботі лікаря (незалежно від профілю). Опанувати організаційними принципами надання екстреної медичної допомоги у випадку надзвичайної ситуації мирного часу. Вивчити послідовність дій бригад екстреної медичної допомоги у випадку масових уражень.

4.2 Виховна мета – формування у студентів морально-психологічних якостей, необхідних майбутньому лікарю невідкладних станів.

5. Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення:

5.1. Література:

Г.Г. Рощін, В.О. Крилюк та ін. Екстрена медична допомога(базова підтримка життя). Київ, 2009.125с.

Авруцкий Г.Я., Балаболкин М.И., Баркачан Э.С. и др. Справочник по оказанию скорой и неотложной медицинской помощи. – Ростов-на -Дону:

Феникс, 1995. –Т.1. – 576 с.; Т.2.- 575 с.

Алгоритм экстренной медицинской помощи при неотложных состояниях на догоспитальном этапе. Луганск, 2000

Бунятян А.А. Справочник по реаниматологии и анестезиологии. -М.:

Медицина, 1989. 272 с.

Довідник з медичної допомоги на догоспітальному етапі (за редакцією І. С. Зозулі). Київ, “Здоров’я”, 1998.

Ковальчук Л.Я., Гнатів В.В., Бех М.Д і ін. Анестезіологія реанімація та інтенсивна терапія невідкладних станів. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 324 с.

Москаленко В. Ф., Рощін Г. Г., Нацюк М. В. та ін. Стандарти надання невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі за протоколами. В кн.: Проблеми військової охорони здоров’я. Київ, 2000, с. 293 – 297

Терентева Л.М., Островерхова Е.Г. Анестезіологія і реаніматологія. – Л.: Медицина, 2002.

Регеда М.С., Кресюна В.Й. Невідкладні стани. – Львів, 2003. – 890 с.

Сафар П. Сердечно-легочно-мозковая реанимация /Пер. с англ. – М.: Медицина, 2004.

Усенко Л.В. Посібник для практичних занять з анестезіології та реаніматології. – Київ: Здоров’я, 2003.

Учебное руководство по реанимации новорожденных (под ред. Л.

Чамейдеса). М. АМСЗ, 2002.

13. Єпішин А.В. Діагностика і лікування невідкладних станів у клініці внутрішніх хвороб. – Тернопіль, 2002.

14. Чорнобровий М.П. Критичні стани в пульмонології. – Київ: Здоров’я, 2003.

5.2. Схеми таблиці, тести, відеофільм.

5.3. Технічні засоби навчання:

- Тренажерний клас;

- Відеомагнітофон, телевізор;

Організаційна структура заняття:

Основні питання, що підлягають вивченню на даному занятті:

І. Вторинний огляд (АВС+DE)

Неврологічні порушення (Disability):

1.2. Шкала коми Глазго (для дорослих та дітей);

1.2. Основні клінічні характеристики оцінки стану свідомості.

1.2. Оцінка стану зіниць.

2. Додаткове обстеження (Exposure).

2.1. Загальний огляд.

2.1.1. Огляд, пальпація, перкусія, аускультація окремих ділянок тіла потерпілого (хворого).

2.2. Правила збору анамнезу.

2.3. Інструментальні методи дослідження.

Хід заняття:

Внаслідок вивчення матеріалу з теми студент повинен:

Знати: організаційні аспекти при проведенні вторинного огляду потерпілому надання екстреної медичної допомоги у випадку надзвичайної ситуації мирного часу;

Вміти: розпізнавати невідкладні стани у роботі лікаря (незалежно від профілю);

Виконувати послідовно, поетапно дії бригади екстреної медичної допомоги при вторинному обстеженні згідно протоколу №1.

У тих випадках, коли немає безпосередньої загрози для життя потерпілого, необхідно провести вторинний огляд (АВС-DE) для виявлення інших можливих травм і пошкоджень. Пам’ятайте, що переміщування постраждалого може привести до погіршання його стану, тому не слід переміщувати його для проведення вторинного огляду. Більшість постраждалих в змозі самим знайти найбільш зручне для них положення.

До огляду переходять тільки після стабілізації стану постраждалого, тобто після того як відновлені прохідність дихальних шляхів, дихання, кровообіг.

Вторинний огляд складається з трьох етапів:

1. Опитування постраждалого та оточуючих.

2. Перевірка ознак життя.

3. Проведення загального огляду постраждалого (тільки у тому випадку, коли існує підозра на наявність травми).

Вторинний огляд необхідно проводити в наступній послідовності:

огляд голови та шиї;

огляд грудної клітки;

огляд спини;

огляд живота;

огляд таза;

огляд геніталій;

огляд ніг і рук.

Закінчивши огляд, продовжуйте надавати потерпілому допомогу з урахуванням отриманих у результаті вторинного огляду відомостей про характер травми.

Порядок надання допомоги, при декількох потерпілих.

Якщо потерпілих декілька, необхідно починати з тих, хто перебуває в найбільш важкому стані (як правило, вони ведуть себе тихо, лежать нерухомо). Перш за все, слід звернути увагу на ознаки стану, що загрожує життю – в першу чергу, сильноі кровотечі з магістральних сосудів. Лише переконавшись у відсутності безпосередньої загрози для життя, можна продовжувати огляд, перейшовши до наступного потерпілого. Спочатку допомогу надають тим, у кого сильна кровотеча, потім – тим, хто потребує серцево-легеневої реанімації (відсутність дихання і серцебиття), далі – постраждалим з переломами, опіками, вивихами, забоями.

Прохідність дихальних шляхів (Airvais).

Дихання (Breathing).

C. Кровообіг (Circlation).

D. Неврологічні порушення (Disability).

Перевірка ознак життя

Свідомість, дихання і пульс називаються ознаками життя. Ці ознаки допоможуть вам визначити, як організм постраждалого реагує на травму або захворювання. Намагайтесь виявити будь-які зміни або порушення ознак життя, перевіряйте їх кожні 5 хвилин.

Перевірте рівень свідомості.

• Звичайно людина при свідомості контактна і орієнтується в просторі та часі. Щоб визначити, чи орієнтується людина у просторі і часі, задайте їй наступні питання:

- Скільки вам років?

- Який сьогодні день?

- Де ви знаходитесь?

Шкала коми Глазго (ШКГ, Глазго-шкала тяжкості коми, The Glasgow Coma Scale, GCS) – шкала для оцінки ступеня порушення свідомості і коми дітей старше за 4-и роки і дорослих. Шкала була опублікована в 1974 році Грехемом Тіздейлом і Б. Дж. Дженнетт, професорами нейрохірургії Інституту Неврологічних наук Університету Глазго.

Шкала складається з трьох тестів, що оцінюють реакцію розплющення очей (E), а також мовні (V) і руховій (M) реакції. За кожен тест нараховується певна кількість балів. У тесті розплющення очей від 1 до 4, в тесті мовних реакцій від 1 до 5, а в тесті на рухові реакції від 1 до 6 балів. Таким чином, мінімальна кількість балів – 3 (глибока кома), максимальне – 15 (ясна свідомість).

Розплющення очей (E)

- Спонтанно – 4 бали

- Як реакція на голос – 3 бали

- Як реакція на біль – 2 бали

- Відсутня – 1 бал

Мовна реакція (V)

- Хворий орієнтований – 5 балів.

- Хворий дезорієнтований, сплутана мова – 4 бали.

- Незрозумілі слова – 3 бали.

- Незрозумілі звуки – 2 бали.

- Відсутність мови – 1 бал.

Рухова реакція (M)

- Виконує рухи по команді – 6 балів

- Цілеспрямовано на біль – 5 балів

- Не цілеспрямовано на біль – 4 бали

- Тонічні згинання на біль – 3 бали

- Тонічні розгинання на біль – 2 бали

- Відсутність рухів – 1 бал

Існує декілька варіантів шкали Глазго. Одна з них – дитяча шкала коми.

Дитяча шкала коми.

Для дітей молодше 4-х років – подібна до шкали для дорослих за винятком оцінки вербальної відповіді.

Розплющення очей (E)

• Довільне – 4 бали

• Реакція на голос – 3 бали

• Реакція на біль – 2 бали

• Реакція відсутня – 1 бал

Мовна реакція (V)

• Дитина посміхається, орієнтується на звук, стежить за об’єктами, інтерактивна – 5 балів

• Дитину при плачі можна заспокоїти, інтерактивність неповноцінна – 4 бали

• При плачі заспокоюється, але ненадовго, стогне – 3 бали

• Не заспокоюється при плачі, неспокійна – 2 бали

• Плач і інтерактивність відсутні – 1 бал

Рухова реакція (M)

• Виконання рухів по команді – 6 балів

• Доцільний рух у відповідь на больове подразненняя (відштовхування) – 5 балів

• Відсмикування кінцівок у відповідь на больове подразнення – 4 бали

• Патологічне згинання у відповідь на больове подразнення (декортикація) – 3 бали

• Патологічне розгинання у відповідь на больове подразнення (децеребрація) – 2 бали

• Відсутність рухів – 1 бал

Інтерпретація отриманих результатів.

• 15 балів – свідомість ясна;

• 10-14 балів – помірне і глибоке оглушення;

• 8-10 балів – сопор;

• 6-7 балів – помірна кома;

• 4-5 балів – термінальна кома;

• 3 бали – загибель кори головного мозку;

Основні клінічні характеристики оцінки стану свідомості (А. І. Коновалов і ін., 1982)

Ясна свідомість - повне його збереження, адекватна реакція на навколишнє оточення, повна орієнтація, неспання.

Помірне оглушення - помірна сонливість, часткова дезорієнтація, затримка відповідей на питання (часто потрібне повторення), сповільнене виконання команд.

Глибоке оглушення - глибока сонливість, дезорієнтація, майже повний сонний стан, обмеження і утруднення мовного контакту, односкладові відповіді на повторні питання, виконання лише простих команд.

Сопор (безпам’ятність, міцний сон) – майже повна відсутність свідомості, збереження цілеспрямованих, координованих захисних рухів, розплющення очей на больові і звукові подразники, епізодично односкладові відповіді на багатократні повторення питання, нерухомість або автоматизовані стереотипні рухи, втрата контролю за тазовими функціями.

Помірна кома (I) – нерозбудити, хаотичні некоординовані захисні рухи на больові подразники, відсутність розплющення очей на подразники і контролю за тазовими функціями, можливі легкі порушення дихання і серцево-судинної діяльності.

Глибока кома (II) – нерозбудити, відсутність захисних рухів, порушення м’язового тонусу, пригноблення сухожильних рефлексів, грубе порушення дихання, серцево-судинна декомпенсація.

Позамежна (термінальна) кома (III) – атональний стан, атонія, арефлексія, вітальні функції підтримуються дихальними апаратами і серцево-судинними препарату.

Оцінка стану зіниць.

Якщо в стані коми зіниці залишаються круглими, симетричними, і реагують на світло, це дає можливість виключити патологію середнього мозку і вказує на порушення метаболізму як фактор коми.

Точкові зіниці спостерігаються при передозуванні наркотичних препаратів, крім демедрола, звужені зіниці до нормального діаметра.

Зіниці малих розмірів спостерігаються також при водянці головного мозку або пошкодженні таламуса і вароліева мосту.

Поразка середнього мозку і здавлювання 3-го черепно-мозкового нерва провокує однобічне збільшення зіниці, віни стають витягнутими, майже не реагує на світло.

Двостороннє збільшення зіниць в відсутність реакції на світло говорить про важке двостороннье пошкодження середнього мозку, передозуванні антихолінергічних галюциногенів або пошкодженні очей.

Очі в стані спокою, неможливість повернути очне яблуко назовні говорить про пошкодження 4-го черепно-мозкового нерва, що характерно для внутрішньочерепної гіпертензії або пошкодження вароліева мосту.

Око з збільшеною, несприйнятливою до світла зіницею звичайно в стані спокою повернутий назовні і не може наводитися через порушення роботи 3-ї пари черепномозкових нервів (відповідальних за рух очей) при транстенторіальной дислокації.

Порушення положення очних осей по вертикалі можлива при пошкодженні мозочка або вароліева мосту.

Очний феномен ляльки (окулоцефаліческій рефлекс) і окуловестибулярний рефлекс дають можливість поставити діагноз пошкодження черепномозкових нервів у людей, нездатних здійснювати спонтанні рухи очима.

Окулоцефаліческій рефлекс спостерігають при вивченні руху очей під час пасивного руху голови в бік (протипоказано при серйозному пошкодженні тканин шиї).

Вільний рух очей пацієнта при очному феномені ляльки спостерігається при пошкодженні обох півкуль переднього мозку.

У пацієнта в коматозному стані зі здоровим мозковим стовбуром підйом голови на 60 градусів і вливання в зовнішній слуховий прохід холодної води призводять до тонічне відхиленню зіниць у бік подразнення. У людей у свідомості ця процедура провокує ністагм, запаморочення і нудоту.

E. Додаткове обстеження (Exposure)

Загальний огляд.

При несвідомому стані хворого лікарь повинен усвідомити: чи має він справу з травмою мозку або ж з явищами шоку; що це – гостре недокрів’я і. колапс або ж комбінація ряду ушкоджень

Заключним етапом вторинного огляду є загальний огляд постраждалого. Проводьте його обережно і систематично, намагаючись не нанести хворому додаткових пошкоджень. Перед тим як починати огляд, повідомте постраждалому про ваші наміри. Не доторкайтесь до болючих ділянок на тілі постраждалого і не дозволяйте йому рухати частиною тіла, в якій він відчуває дискомфорт. Слідкуйте за мімікою постраждалого і його голосом, намагаючись визначити, де йому боляче. Уважно перевірте, чи немає пошкоджень або деформацій шкірного покриву. При огляді з підозрою на пошкодження внутрішніх органів черевної порожнини відзначають стан шкірних покривів і видимих слизових оболонок. Як правило, у таких потерпілих з’являються характерні риси абдомінального синдрому: блідість, іноді з невеликим ціанозом шкірних покривів, загострені риси обличчя. Під час огляду хворого вимірюють величину артеріального тиску і визначають характер пульсу, тип дихання.

• Дихання здорової людини регулярне, легке та безшумне.

• Нормальна частота дихання у дорослого в стані спокою становить від 12 до 20 вдихів за хвилину. Діти та немовлята звичайно дихають з більшою частотою.

• Постраждалий хапає ротом повітря.

• Дихання шумне, свистяче. Булькаючі звуки при диханні.

• Прискорене або уповільнене дихання.

• Біль при диханні.

• Дуже глибоке або занадто поверхневе дихання.

Порушення пульсу можна визначити по будь-яким з наступних ознак:

• Перевірте, чи не порушений пульс.

• У здорової людини пульс ритмічний.

• Пульс від 60 до 80 ударів за хвилину є нормальним для дорослого в стані спокою. У дітей та немовлят пульс більш частий.

• Аритмічність (спитайте у постраждалого, чи є у нього ця проблема).

• Слабий або погано визначаємий пульс.

• Прискорений або уповільнений пульс.

Обома руками прощупайте голову постраждалого,зверніть увагу на наявність саден, ран, синців, відсутність ділянок вдавлення. Загляньте у вушні та носові проходи на предмет виявлення виділень (витікання крові, жовтуватої рідини). Огляньте ротову порожнину. Відчуває при цьому постраждалий біль, чи ні?

Визначте стан і температуру шкіри. Прощупайте лоба тильною поверхнею долоні. Задайте собі питання про стан шкіри постраждалого:

Холодна чи гаряча?

Незвичайно волога або суха?

Бліда або почервоніла?

Потім приступають до огляду і пальпації шиї. Огляньте шию з усіх сторін, та приступіть до пальпації шиї з усіх сторін. Старайтесь нерухати головою постраждалого.

А потім приступайте до огляду, пальпації перкусії та аускультації грудної клітини. При цьому встановлюють, чи бере участь вона в акті дихання або з якоїсь причини дихання утруднене, чи є крепітація, що свідчить про підшкірні емфіземи, і рухливість ребер при їх пошкодженні. Перкутуючи грудну клітку, визначають ділянки зі зміненим перкуторний звуком за рахунок пневмо- або гемотораксу.

Перш за все, зупинимося на фізичних характеристиках перкуторних звуків, що виникають при перкусії людського тіла. Це перш за все, щільна м’язова тканина (так званий тупий звук), повітряна еластична тканина легень, що дає ясний звук, та повітряні порожнисті органи з недуже напруженими стінками, що дають тимпанічний звук – кишківник, газовий пухир шлунку, або простір Траубе в лівому підребір’ї. Кожен із цих звуків має такі фізичні характеристики:

гучність – (силу), яка залежить від амплітуди коливань;

тривалість – звуки короткі і звуки тривалі;

висоту, яка залежить від частоти коливань в одиницю часу. Вона значно більша у щільних органах, тому над м’язами, над печінкою звук високий, а над легенями і кишківником – низький. Отже, легеневий звукце звук сильний, гучний, тривалий і низький, він є шумом, оскільки складається із великої кількості складових, тобто має виражену темброву окраску.

Тимпанічний звук – ще гучніший, протяжний і низький, але має значно менше обертонів і немає тембрового забарвлення, як і коробковий звук, який можна знайти над легенями при втраті їх еластичності, або при емфіземі .

Тупий звук – тихий, короткий, але високий.

Фізичні основи аускультації. вухо людини сприймає вібрації в межах від 16-20 до 20 000 коливань за 1 сек. або від 16 до 20 000 Гц., а зміни частоти сприймаються краще, ніж зміни сили звуку. Найкраще сприймається вухом 20 000 Гц, тоді як 10 000 Гц на 50% слабше.

При патології зміни везикулярного дихання частіше односторонні або вогнищеві. Є наступні різновиди патологічного везикулярного дихання:

Ослаблене везикулярне дихання при патології є наслідком:

1. Запалення міжреберних м’язів і нервів;

2. Втрати еластичності, внаслідок руйнування еластичних волокон при емфіземі легень;

3. Набухання стінки альвеол, при запальному їх ураженні і в результаті, зменшення їх коливань;

4. Перешкод в бронхах, зокрема інородного тіла чи пухлини бронха;

5. Прояви перешкоди на шляху поширення звукової хвилі до вуха досліджувача, зокрема, рідина в плевральній порожнині – гідротораксу, повітря – пневмотораксу, проростання сполучною тканиною – фібротораксу.

При цих патологіях везикулярне дихання може зовсім зникати (не прослуховуватися) як і при повній закупорці бронха над обструктивним ателектазом легень, що при цьому утворився.

Закінчивши огляд, аускультацію, перкусію і пальпацію грудної клітки, переходять до огляду та пальпації верхніх і нижніх кінцівок, при цьому встановлюють, чи немає порушення їх функції (деформація і обмеження рухливості в області суглобів), одночасно перевіряючи функцію рухових і чутливих нервів.

Після цього переходять до пальпації, перкусії та аускультації області живота потерпілого і прилеглих до неї прикордонних областей (поперекова область, область таза).

При обстеженні живота відзначають ступінь участі передньої черевної стінки в акті дихання і відсутність в акті дихання місць, відповідних травмі (права чи ліва половина черевної стінки, правий або лівий квадрант). При огляді живота звертають увагу на його форму і вид – втягнута черевна стінка або вздуття її (метеоризм обмежений або розлитий). Іноді при огляді черевної стінки вдається встановити різко обмежене вибухня, що характерно для підшкірного розриву м’язів передньої черевної стінки.

Закінчивши огляд живота, приступають до його аускультації. При наявності в черевній порожнині крові, сечі, жовчі перистальтичні шуми стають ледве прослуховуваними і рідкісними. При розривах різних ділянок шлунково-кишкового тракту перистальтика швидко зникає за рахунок приєднання явищ подразнення очеревини, а в подальшому перитоніту і парезу кишковика.

У разі забрюшинной гематоми, Що розташовується поблизу чревного нервів, кишкова перистальтика й шуми затихають, а потім нерідко зовсім припиняються – розвивається метеоризм. Через 5-6 год, якщо гематома не наростає, перистальтика поступово відновлюється. Закінчивши аускультацію черевної порожнини, приступають до перкусії та пальпації її.

Пальпація не повинна завдавати хворому неприємних або хворобливих відчуттів. З цією метою її проводять теплою рукою, починаючи з легкого погладжування найменш болючих областей і поступово переходячи до місця найбільшої болючості.

Пальпація дає уявлення про наявність і локалізації напруження м’язів черевної стінки і одночасно виявляються симптоми подразнення очеревини (симптоми Блюмберга-Щоткіна та ін.) Нерідко при пальпації живота в перші години після травми можна виявити зону найбільшої напруги і хворобливості на обмеженій ділянці передньої черевної стінки (область лівого або правого підребір’я), що вказує на локалізацію того чи іншого ушкодження. При цьому важливо, щоб постраждалий, не насторожувався в очікуванні болю, заспокоївся і не перешкоджав обстеженню. Груба пальпація живота призводять до активного скорочення м’язів черевної стінки. Істинну напругу м’язів вдається виявити тільки при методично правильній, обережній пальпації живота.

Опитуваня постраждалого та оточуючих

Задайте наступні запитання:

1. Що трапилося і чому?

2. Чи е у вас біль? В якому місці? Який характер болю? Коли ви її відчули?

3. Чи є у вас алергія на що-небудь?

4. Чи маєте ви проблеми з здоров’ям?

5. Чи приймаєте ви ліки?

Якщо постраждалий непритомний або тільки що прийшов до тями і не пам’ятає, що трапилося, або якщо постраждалий дитина, опитайте оточуючих. Постраждалий може бути наляканий тим, що трапилося. Будьте спокійні і терплячі при розмові з ним. Намагайтесь його заспокоїти.

Анамне́з (Грец. Αναμνησις – спогади) – основний суб’єктивний метод дослідження хворого, що полягає в отриманні інформації про хворого та його недугу шляхом розпитування (Interrogatio aegroti). В ході спілкування з хворим можна зорієнтуватися в особливостях даного захворювання, індивідуальних її проявах, розпізнавання причин її виникнення. Правильно зібраний анамнез є запорукою встановлення вірного діагнозу і вже на цьому етапі можна встановити або припустити діагноз хворого. Важливо зазначити, що на основі тільки анамнезу офіційно діагноз встановлювати не можна, навіть попередній. Це можна зробити тільки після використання всіх основних методів дослідження хворого: суб’єктивних (розпитування хворого) та об’єктивних (огляд загальний та місцевий, пальпація, перкусія та аускультація).

Збирання анамнестичних даних слід розпочати зі створення сприятливих умов. Клінічне обстеження хворого (об’єктивне та суб’єктивне) здійснюється за таких умов:

Приміщення, у якому проводиться обстеження, має бути чистим, добре провітрюваним та освітленим, зі сприятливим мікрокліматом. В приміщенні має бути тихо, без сторонніх осіб.

Професійний вигляд лікаря має відповідати певним вимогам: чистий, випрасуваний білий халат, біла шапочка, відповідне взуття. Для об’єктивного обстеження можуть знадобитись рукавички, маска.

Дотримання медико-професійного етикету. Питання слід задавати тактовно, з урахуванням інтелектуального рівня пацієнта.

Лікар має займати положення, яке називається класичним, або академічним: лікар знаходиться праворуч від пацієнта, обличчям до нього.

Встановлення довірливих стосунків між лікарем та пацієнтом забезпечує успішність обстеження та лікування.

Методика збирання анамнезу

Анамнез складається з таких п’яти послідовних розділів:

1) Паспортна частина;

2) Скарги хворого;

3) Анамнез хвороби;

4) Загальний анамнез;

5) Анамнез життя;

Анамнестичні дані доцільно спочатку записувати на окремому аркуші папері чи на диктофон, а потім переносити в офіційний документ – історію хвороби чи медичного карту. Таким чином зберігається повна інформація про пацієнта, зокрема і анамнестичні дані, на період лікування.

Додаткові методи обстеження

Пульсоксиметрія

Пульсоксиметрія(оксигемометрія) це метод діагностики, в основі якого лежить визначення концентрації кисню в артеріальному об’ємі гемоглобіну людини. Дослідження не є інвазивним, ступінь насиченості гемоглобіну киснем вивчається за допомогою пристрою – пульсоксиметра.

Ці прилади визначають і аналізують ступінь світлового потоку, який пропущений через тканину людини, що вивчається, або визначаються характеристики пучка світла, яке відбивається від об’єкту.

В даний час використовуються два типи пристроїв:

Трансмісивні пульсоксиметры – джерело світла і фотодатчик розташовуються на мочці вуха або крилах носа. Вимірювання відбуваються шляхом визначення змін інтенсивності світлового потоку, що проходить через об’єкт, що вивчається.

Відбиті пульсоксиметры – в цьому випадку датчик і джерело світла можна розташувати на будь-якій ділянці тіла. Вимірювання ступеня насичення гемоглобіну киснем відбуваються в результаті оцінки втрати потужності світлового пучка, який відбитий від об’єкту.

Прилад має два джерела світла, перший з довжиною хвилі 660 Нм, і другий – 910 і більш Нм. Це зроблено для того, що б вивчався як відновлений гемоглобін, так і оксигемоглобін, який сполучений з киснем. Світловий потік, направлений на область, що вивчається, поглинається тканинами організму, втрачає свою потужність і уловлюється світлочутливим датчиком. По різниці потужностей світла і відбувається оцінка, оскільки є прямий зв’язок між ступенем насичення гемоглобіну киснем і ступенем поглинання світла.

Свідченнями для проведення дослідження вважаються наступні стани:

Оцінка ступеня дихальної недостатності організму, а також виявлення прихованої форми захворювання.

У повсякденній практиці з метою моніторингу стану пацієнта під час тривалого наркозу або реанімаційних заходів.

Оцінка ефективності медикаментозної терапії метаболічного синдрому, гіпертонії.

У нормі показник насиченості киснем гемоглобіну артеріальної крові повинен складати не менше 95%. Зниження даного показника указує на наявність дихальної недостатності і гіпоксії тканин. Підвищення рівня спостерігається при кисневому лікуванні.

Електрокардіографія

Електрокардіографія - методика реєстрації і дослідження електричних полів, що утворюються при роботі серця. Електрокардіографія є недорогий, але цінний метод діагностики в кардіологи.

Прямим результатом електрокардіографії є отримання електрокардіограми (ЕКГ) – графічного представлення різниці потенціалів що виникають в результаті роботи серця і проводяться на поверхню тіла. На ЕКГ відбивається усереднювання всіх векторів потенціалів дії, що виникають в певний момент роботи серця.

У ХІХ столітті стало ясно, що серце під час своєї роботи проводить деяку кількість електрики. Перші електрокардіограми були записані Габрієлем Ліппманом з використанням ртутної електрометрії. Криві Ліппмана мали монофазний характер, лише віддалено нагадуючи сучасні ЕКГ.

Досліди продовжив Віллем Ейнтховен, що сконструював прилад (струнний гальванометр), що дозволяв реєструвати істинну ЕКГ. Він же придумав сучасне позначення зубців ЕКГ і описав деякі порушення в роботі серця. У 1924 році йому присудили Нобелівську премію по медицині.

Перша вітчизняна книга по електрокардіографії вийшла під авторством російського фізіолога А. Самойлова в 1909г. (Електрокардіограма. Йенна, вид-во Фішер).

Застосування:

- Визначення частоти і регулярності серцевих скорочень (наприклад, екстрасистоли (позачергові скорочення), або випадання окремих скорочень (аритмії).

- Показує гостре або хронічне пошкодження міокарду (інфаркт міокарду, ішемія міокарду).

- Може бути використана для виявлення порушень обміну калія, кальцію, магнію і інших електролітів.

- Виявлення порушень внутрішньосерцевої провідності (різні блокади).

- Метод скринінгу при ішемічній хворобі серця, у тому числі і при пробах навантажень.

- Дає поняття про фізичний стан серця (гіпертрофія лівого шлуночку).

- Може дати інформацію про позасерцеві захворювання, таких як тромбоемболія легеневої артерії.

- Дозволяє видалено діагностувати гостру серцеву патологію (інфаркт міокарду, ішемія міокарду).

- Може застосовуватися в дослідженнях когнітивних процесів, самостійно або у поєднанні з іншими методами

Нормальная ЭКГ

Відповідність ділянок ЕКГ з відповідною фазою роботи серця.

Зазвичай на ЕКГ можна виділити 5 зубців: P, Q, R, S, T. Іноді можна побачити малопомітну хвилю U. Зубець P відображає процес обхвату збудженням міокарду передсердя, комплекс QRS – систолу шлуночків, сегмент ST і зубець T відображають процеси реполяризації міокарду шлуночків. Процес реполяризації – фаза, під час якої відновлюється початковий потенціал спокою мембрани клітки після проходження через неї потенціалу дії. Під час проходження імпульсу відбувається тимчасова зміна молекулярної структури мембрани, в результаті якого іони можуть вільно проходити через неї. Під час реполяризації іони дифундують у зворотному напрямі для відновлення колишнього електричного заряду мембрани, після чого клітка буває готова до подальшої електричної активності.

Відведення

Кожна з вимірюваних різниць потенціалів в електрокардіографії називається відведенням.

Відведення I, II і III накладаються на кінцівці:

I – права рука (-) – ліва рука (+);

II – права рука (-) – ліва нога (+);

III – ліва рука (-) – ліва нога (+);

З електроду на правій нозі свідчення не реєструються, його потенціал близький до умовного нуля, і він використовується тільки для заземлення пацієнта.

Реєструють також посилені відведення від кінцівок: aVR, aVL, aVF – однополюсні відведення, вони вимірюються щодо усередненого потенціалу всіх трьох електродів (система Вільсона) або щодо усередненого потенціалу два інших електродів (система Гольдбергера, дає амплітуду приблизно на 50% великих).

Слід відмітити, що серед шести сигналів I, II, III, aVR, aVL, aVF тільки два є лінійно незалежними, тобто знаючи сигнали тільки в яких-небудь двох відведеннях можна, шляхом складання/віднімання, знайти сигнали в решті чотирьох відведень.

При так званому однополюсному відведенні реєструючий (або активний) електрод визначає різницю потенціалів між точкою електричного поля, до якої він підведений, і умовним електричним нулем (наприклад, за системою Вільсона). Однополюсні грудні відведення позначаються буквою V.

Схема установки електродів V1—V6.

Відведення

Розташування реєструючого електроду

V1

У 4-му міжребірьї у правого краю грудини

V2

У 4-му міжребірьї у лівого краю грудини

V3

На середині відстані між V2 і V4

V4

У 5-му міжребірьї по серединно-ключичній лінії

V5

На перетині горизонтального рівня 4-го відведення і передньої пахвової лінії

V6

На перетині горизонтального рівня 4-го відведення і середньої пахвової лінії

V7

На перетині горизонтального рівня 4-го відведення і задньої пахвової лінії

V8

На перетині горизонтального рівня 4-го відведення і лінії серединної лопатки

V9

На перетині горизонтального рівня 4-го відведення і паравертебральної лінії

В основному реєструють 6 грудних відведень: з V1 по V6. Відведення V7-V8-V9 незаслужено рідко використовуються в клінічній практиці, оскільки вони дають повнішу інформацію про патологічні процеси в міокарді задньої (задньо-базальною) стінки лівого шлуночку. Для пошуку і реєстрації патологічних феноменів в «німих» ділянках міокарду застосовують додаткові відведення (що не входять в загальноприйняту систему) Додаткові задні відведення Вілсона, розташування електродів і відповідно нумерація, по аналогії з грудними відведеннями Вілсона, продовжується в ліву пахвову область і задню поверхню лівої половини грудної клітки. Специфічні для задньої стінки лівого шлуночку.Додаткові високі грудні відведення Вілсона, розташування відведень згідно нумерації, по аналогії з грудними відведеннями Вілсона, на 1-2 міжребірьї вище за стандартну позицію. Специфічні для базальних відділів передньої стінки лівого шлуночку. Правильне розуміння нормальних і патологічних векторів деполяризації і реполяризації кліток міокарду дозволяють отримати велику кількість важливої клінічної інформації. Правий шлуночок володіє малою масою, залишаючи лише незначні зміни на ЕКГ, що приводить до утруднень в діагностиці його патології, в порівнянні з лівим шлуночком.

Глюкометрія

Глюкометрія - Для підтримки нормального стану здоров’я хворих цукровим діабетом виключно важливим є швидке і точне визначення рівня глюкози в крові. Останніми роками з’явилися глюкометри – прилади для таких вимірювань, які дозволяють отримувати точні результати в домашніх умовах. Але у всіх моделей глюкометрів, що існують сьогодні, є один недолік – для аналізу необхідна крапля крові, яку «здобувають», проколюючи палець за допомогою спеціального одноразового скарифікатора

Глюкометр – це прилад, для функціонування якого необхідні наступні елементи:

Власне електронний прилад з дисплеєм, на якому відображається результат глюкометрії (вимірювання рівня глюкози крові). Глюкометри бувають різних розмірів, але більшість з них легко уміщаються в долоню або в кишеню, що дозволяє весь час носити їх з собою. На корпусі сучасних глюкометрів розташовані кнопки, що дозволяють управляти електронною пам’яттю, що зберігає результати останніх вимірювань глюкози.

Ручка і стерильні ланцети – це інструменти для проколювання шкіри. Ланцети відрізняються по довжині і підбираються залежно від товщини шкіри (тонші голки ланцета призначені для тонкої шкіри, наприклад у дітей). Один ланцет при правильному застосуванні можна використовувати 10-15 разів, проте необхідно строго дотримувати правила зберігання ланцета (у ковпачку, що оберігає від інфікування голки).

Тест-полоськи – це витратний матеріал (для кожного вимірювання потрібна нова тест-смужка), на яку нанесена речовина, що реагує з кров’ю і визначає концентрацію глюкози в крові. На тест-полосках є розмітка, вказуюча, куди необхідно нанести кров для вимірювання рівня глюкози. Практично для кожної моделі глюкометра випускається окремий тип тест-смужок.

Існує декілька різновидів гюкометров залежно від принципу їх дії:

Фотометричні глюкометри. Принцип дії фотометричних глюкометрів наступний: при взаємодії глюкози крові і спеціального реагенту, нанесеного на тест-смужку, відбувається фарбування останнього в блакитний колір, інтенсивність якого відповідає концентрації глюкози в крові. Оптична система глюкометра аналізує зміну кольору і обчислює рівень глюкози в крові (глікемію). Такий метод вимірювання рівня глюкози крові не позбавлений недоліків: оптична система крихка і вимагає особливого підходу, а результати вимірювання глюкози крові мають досить велику погрішність (заниження або завищення результату аналізу).

Електрохімічні глюкометри. Принцип дії електрохімічного глюкометра заснований на взаємодії глюкози крові і реагенту тест-полоски, в результаті якого виникають слабкі електричні струми. Глюкометр фіксує ці струми і обчислює рівень глікемії (концентрацію глюкози в крові). Результати, отримані при електрохімічному вимірюванні точніші, ніж при фотометричному вимірюванні. Принцип дії більшості сучасних глюкометрів заснований саме на електрохімічному механизмі. Такі прибори називают глюкометрами третього покоління.

Американські учені розробляють новий метод экспресс-глюкометрії в домашніх умовах: «діагностична татуїровка», виконана за допомогою спеціального «чорнила», введеного під шкіру, повідомлятиме глюкометру дані про рівень цукру без необхідності робити прокол шкіри для отримання краплі крові при кожному вимірюванні.

Протоколо №1

Порядок надання медичної допомоги

Кожному пацієнту повинні бути зроблені такі заходи і зібрана така інформація:

А. Переконатися в безпеці для вас і вашого пацієнта.

Б. Первиний огляд.

Прохідність дихальних шляхів з імобілізацією шийного відділу хребта, відновлення дихання та кровообігу, контроль профузної кровотечі, інгаляція кисню.

В. Вторинний огляд.

1. Життеві ознаки, огляд пацієнта «з голови до п’ят».

2. Анамнез:

а) стать, вік, приблизна вага.

б) скарги, включаючи час захворювання або нещасного випадку.

в) пошкоджуючі фактори.

г) важливі відомості з анамнезу хвороби.

д) алергія.

е) медикаменти що приймав пацієнт.

ж) прізвище сімейного лікаря.

з) прізвище, імя, по батькові пацієнта.

Г. Налагодити зв’язок з основною базою, довести про клінічну ситуацію.

Д. Забезпечити вв доступ з введенням ізотонічного розчину NaCl, можна зробити не більше двох спроб венепункції, крім ситуації збереження життя потерпілого. Налагодження вв доступу не повинно затримувати транспортування. Контакт із черговим лікарем повинен бути зроблений як найшвидше.

Е. Приєднайте ЕКГ-монітор, визначити серцевий ритм і при наявності аритмії, провести лікування її відповідно протоколу.

Ж. Положення постраждалого повинно бути комфортабельним, наскільки дозволяє ситуація.

З. Заспокоїти постраждалого. Звільнити від одягу, що заважає.

И. Транспортувати постраждалого як найшвидше в найближчу лікарню.







Конспекты

Комментарии закрыты.