Напишіть невеликий роздум есе, поміркувавши над словами В. Симоненка”Коли в людині є народ, тоді вона уже людина”Помогите пожалуйста написать сочинение с

1 Январь 0001



Напишіть невеликий роздум (есе),поміркувавши над словами В.Симоненка
“Коли в людині є народ,тоді вона уже людина”
Помогите пожалуйста написать сочинение срочно надо! Завтра мониторинг,а я не знаю,что написать на эту тему!

  • Сьогодні дуже багато говорять про те (зокрема, наші політики, журналісти, піарщики і навіть деякі культурологи), що український народ несамодостатній і нецілісний, що Україна поділена на Схід і Захід, що у нас неправильні закони і перекручена історія. Багато хто намагається спекулювати такими твердженнями і гарно маніпулювати масовою свідомістю. Особливо перед виборами Президента чи Верховної Ради з уст «поважних осіб» такі думки часто лунають по радіо і телебаченню, над ними дискутують у пресі.
    І дійсно, у Харкові молодь майже не розмовляє українською мовою, а більшість моїх знайомих, м’яко кажучи, не ввансають себе патріотами і бажають залишити Україну за першої ж можливості. Проте я знаю людей, які щиро люблять свою Вітчизну, пишаються нею і не бояться називатися Українцями. Я серед них!
    Па моє переконання, Україна сьогодні — це но тільки чвари наших політиків, не тільки безробіття і криза… Це також прекрасні письменники, співаки і актори, спортсмени, наші сміливі боксери і футболісти.
    На сучасному етапі Україну об’єднало ЄВРО-2012.1 в контексті цієї події вже не важливим стає, чи ти львів’янин, чи харків’янин, чи бідний, чи багатий, а важливо, що конкретно кожен із нас може зробити задля своєї держави, щоб гідно представити свій народ, свою націю на міжнародній арені.
    Нещодавно у Харкові відбувся футбольний матч у рамках ліги Європи: команда «Металіст» боролася з австрійським клубом «Штурм». Наші програли, але двадцять три тисячі харківських (а також з інших регіонів України) вболівальників так підтримували свою команду, що просто наверталися сльози. Блакитно-жовті (у прямому і переносному сенсі) глядачі матчу дихали в унісон, співали в унісон, і здавалося, що навіть удари їхніх сердець також співпадали.
    Перед цим матчем я придбала український прапор і, загорнувшись на трибуні у нього, плакала разом з усіма.Переконана, що у той момент, як ніколи гостро, не тільки я, а й багато інших уболівальників почували, що кожен із нас Українець і наша країна найкраща! -
    Щоразу, коли починаю роздумувати над питанням патріотизму своїх співвітчизників, пригадую вислів відомого’ філософа Сенеки, який говорив: «Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя». Ось і ми, двадцять три тисячі вболівальників на трибунах і в декілька разів більше біля телевізорів, любимо свою команду, яка є символічним обличчям, серцем нашої України, не за те, що вона; виграла чи програла, а за те, що вона наша, рідна, Харківська, СВОЯ.






Українська мова

Комментарии закрыты.