Розповідь на тему за що я люблю літо

1 Январь 0001



Розповідь на тему за що я люблю літо


  •   Я люблю цю пору року за те, що влітку я їзжджу відпочивати як із своєю родиною, так із близькими друзями. З батьками я відвідую різні міста, а на вихідних виїджаю за місто. Ми беремо з собою човен, палатки, деякі необхідні речі і відправляємось шукати затишне місце десь на березі теплого озера або дзеркальної річки. З друзями ж я часто ходжу до міста на різні розважальні заходи та концерти, іноді ми просто сидимо в кафе і ласуємо морозивом. В особливо спекотні дні ми ходимо на річку, де багато купаємось і засмагаємо. Один раз на літо батьки беруть відпустку на декілька тижнів і ми їдемо у гори. Такий відпочинок є дуже активним і веселим. Ми подорожуємо разом з ескурсоводами і багато фотографуємось. Ось чому я люблю літо

    Минущість, плинність, змінність, пройдешність, нетривкість життя і всього сущого – денотати, з якими так важко миритись людському розумові. Саме тому існує метафізика, саме тому існує Бог, що наділяється протилежними денотатами: Вічний, Незмінний (Незмінний у своїй змінності), Безмежний, Абсолютний…
    Людині, яка живе в мінливому, плинному, як хмари, світі, для того щоб не зісковзнути з твердого грунту впевненості, потрібна опора. Кожен таку опору вигадує, або знаходить і дає їй свою назву. Всі тікають від факту тотальної змінності світу і скороминущості всього того, що його наповнює. Звідси й віра у вічні ідеали – любофь, маркофь, гламур, високе мистецтво, красу, мораль “і таке інше Г”. Боляче усвідомлювати, що все те, що ти зараз бачиш, що ти любиш і що цінуєш, мине: швидко, непомітно, безжально, холоднокровно… Дивно, але саме за це я люблю літо. Воно проходить так стрімко, що не встигаєш ним як слід натішитись. Коли надворі осінь чи зима, вони залишається надовго – із жовтим листям та кучугурами снігу, з вітрами та брудними калюжами. А от літо – як щастя – з’явиться, подражнить своєю присутністю, і вже його нема. І живи тепер ним до наступного разу.
    Люблю літо за те, що воно так гостро вказує на скороминущість всього існуючого. Люблю за те, що вчить приймати жорстоку правду: все мине і по ньому не лишиться і сліду, як не залишається сліду після літа.
    Літо тим самим вчить цінувати себе. Воно показує, що цінувати треба кожну мить, яка пролітає і зникає навіки. Воно як копполівський Джек, який старіє в деклька разів швидше, ніж інші люди, і тому хоче жити гостріше і пристрасніше. Літо показує, що вічні ідеали не існують, що вони всього лиш порожня “річ-в-собі”, що вічність набагато нудніша за життя.
    Літо – це, мабуть, найбільш жорстока пора року, бо не приховує своєї скороминущості. Воно говорить, що все марнота і все мине. А тому… Живи і насолоджуйся, бо все марнота і все мине! Воно найбільш чесне з нами. За це його і люблю…









Українська мова

Комментарии закрыты.