Твір “Коли в людині є народ, тоді вона уже людина

1 Январь 0001



твір “Коли в людині є народ, тоді вона уже людина

  • Митцю не треба нагород, Його судьба нагородила,Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина.                                         Л. В. Костенко
    Сьогодні
    дуже багато говорять про те (зокрема, наші політики, журналісти,
    піарщики і навіть деякі культурологи), що український народ
    несамодостатній і нецілісний, що Україна поділена на Схід і Захід, що у
    нас неправильні закони і перекручена історія. Багато хто намагається
    спекулювати такими твердженнями і гарно маніпулювати масовою свідомістю.
    Особливо перед виборами Президента чи Верховної Ради з уст «поважних
    осіб» такі думки часто лунають по радіо і телебаченню, над ними
    дискутують у пресі.Я цілком погоджуюся зі словами Ліни Костенко,що людина є людиною ,коли в неї є народ.
    І
    дійсно, у Харкові молодь майже не розмовляє українською мовою, а
    більшість моїх знайомих, м’яко кажучи, не ввансають себе патріотами і
    бажають залишити Україну за першої ж можливості. Проте я знаю людей, які
    щиро люблять свою Вітчизну, пишаються нею і не бояться називатися
    Українцями. Я серед них!
    Па
    моє переконання, Україна сьогодні — це но тільки чвари наших політиків,
    не тільки безробіття і криза… Це також прекрасні письменники, співаки і
    актори, спортсмени, наші сміливі боксери і футболісти.
    На
    сучасному етапі Україну об’єднало ЄВРО-2012.1 в контексті цієї події
    вже не важливим стає, чи ти львів’янин, чи харків’янин, чи бідний, чи
    багатий, а важливо, що конкретно кожен із нас може зробити задля своєї
    держави, щоб гідно представити свій народ, свою націю на міжнародній
    арені.
    Нещодавно
    у Харкові відбувся футбольний матч у рамках ліги Європи: команда
    «Металіст» боролася з австрійським клубом «Штурм». Наші програли, але
    двадцять три тисячі харківських (а також з інших регіонів України)
    вболівальників так підтримували свою команду, що просто наверталися
    сльози. Блакитно-жовті (у прямому і переносному сенсі) глядачі матчу
    дихали в унісон, співали в унісон, і здавалося, що навіть удари їхніх
    сердець також співпадали.
    Перед
    цим матчем я придбала український прапор і, загорнувшись на трибуні у
    нього, плакала разом з усіма.Переконана, що у той момент, як ніколи
    гостро, не тільки я, а й багато інших уболівальників почували, що кожен
    із нас Українець і наша країна найкраща! -
    Щоразу,
    коли починаю роздумувати над питанням патріотизму своїх
    співвітчизників, пригадую вислів відомого’ філософа Сенеки, який
    говорив: «Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що
    своя». Ось і ми, двадцять три тисячі вболівальників на трибунах і в
    декілька разів більше біля телевізорів, любимо свою команду, яка є
    символічним обличчям, серцем нашої України, не за те, що вона; виграла
    чи програла, а за те, що вона наша, рідна,СВОЯ.







Українська мова

Комментарии закрыты.